спокуса
СПОКУ́СА, и, ж.
1. Те, що притягує до себе, спокушає, вабить.
Почув і він про ті скарби Та й замотав собі на вуса; “Еге, говоре [говорить]: от якби Знайшлась мені така спокуса!” (Я. Щоголів);
Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати (І. Нечуй-Левицький);
– Чай... – замислено повторив Каргат. – Гм... Склянка гарячого чаю. Це ж непереборна спокуса! (Ю. Шовкопляс);
Марнота днів убогих на спокуси. Хто може врятувати нас від нас (Л. Костенко);
Виявилося, що настойка на спирту концентрацію мала підходящу, та ще й лікувальна – хто б тут утримався від спокуси! (П. Загребельний);
* У порівн. Найбільш слабодухим .. хотілося, безнадійно махнувши на все рукою, закропити душу горілкою, яку в бутлях, мов спокусу, привезли раз і вдруге прикажчики (М. Стельмах);
// перев. мн. Що-небудь дуже звабливе на вигляд; щось смачне, красиве, принадливе.
Базар кипів, переливався райдугою багатобарвного життя, вабив до себе всіма своїми спокусами (Я. Качура);
Багато було спокус по дорозі до школи (О. Донченко);
// Потяг до чого-небудь, бажання володіти чим-небудь заманливим, звабливим.
З биттям серця розв'язав Марусяк запліснявілі шкіряні зав'язки, закрив від спокуси очі і всипав убогий зміст свого бордюжка [шкіряного мішечка]. Метал задзвенів (Г. Хоткевич);
Одарка не встояла перед такою спокусою, – взяла ті чоботи (І. Цюпа);
// Велике бажання зробити що-небудь.
На хвилину відчув велику спокусу розповісти їй все, поскаржитися просто, як рідній сестрі (А. Головко);
Спокуса велика – поговорити, побути разом з цікавими людьми (тут буває письменник Бунін, Черемнов і інші) – а через те часами грішиш проти роботи (М. Коцюбинський);
Перший десяток татар промчав стрімголов. Важко було стриматися від спокуси, хотілося вискочити з лісу і зчепитися з ворогом (А. Хижняк);
А ви не носіть куцих спідничок, щоб спокуси не було (В. Підмогильний).
2. Те, що збуджує чуттєвий потяг.
– Ну та й молодиця! Оце яка спокуса! Овва! Ну та й цяця! Хоч залицяйся або женихайся! (І. Нечуй-Левицький);
За складками її простенької одежі крилась завидна спокуса духмяної молодості (М. Стельмах);
Від спокус земних я панцир маю, – Любов твою, незайману красу (М. Нагнибіда);
Я люблю тебе як частину себе, без чого моє життя стало б безбарвним животінням самотника без спокуси (В. Підмогильний).
3. заст. Гріховне випробування; гріх.
[Парвус:] Тільки ж вислуха́ти, як той поганин ображає Бога і перемовчувать – се теж спокуса (Леся Українка);
Сташка призналась, що з охотою читає ще релігійні книги .. про грішниць, що покаялись, а потім стали святими, про те, як святі борються з спокусами (Ірина Вільде);
У “Житії Антонія Великого” читачів цікавили перипетії боротьби Антонія з бісівськими спокусами (з навч. літ.);
Якщо розум виявить стійкість і не приєднає свою енергію до енергії спокуси, то гріха не буде (із журн.).
◇ Вво́дити в споку́су див. вво́дити;
Да́лі від споку́си (споку́с) див. да́лі;
(1) Споку́са посі́ла – хто-небудь відчуває нестримне бажання задовольнити свою хіть.
Як побачила сеє старща мати – а більше там нікого не було, – то і її та сама спокуса, що і всіх черниць, посіла (М. Куліш, пер. з тв. Д. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)