спорядження
СПОРЯ́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. споряди́ти, споряджа́ти.
Сановні урядовц і .. при спорядженні експедиції ігнорували організацію наукових робіт (з наук.-попул. літ.).
2. збірн. Сукупність предметів, пристроїв, необхідних для чого-небудь.
Ліна в тихому захваті оглядає Тоню в її дорожньому спорядженні (О. Гончар);
Біля ліжка дяді Антона лежало наготовлене рибальське спорядження (Л. Смілянський);
Не маючи спеціального спорядження, трекінг-туристи, однак, піднімаються на висоту до 500 метрів (з наук.-попул. літ.).
3. збірн. Предмети озброєння, обмундирування та побутового вжитку бійця, а також пристрої для їх перенесення.
Прийти до фінішу за найкоротший час і не втратити в поході жодного бійця, жодної речі із спорядження – таке завдання маршу (І. Багмут);
Розвідники летіли на великій висоті, а тому звичайне спорядження авіаторів – комбінезони, шлемофони, окуляри, парашути за спиною – доповнювалось у них ще й кисневими масками (А. Хорунжий);
Рух поїздів припинився. На станціях застряли ешелони з бойовим спорядженням, боєприпасами, з людською силою (Д. Бедзик).
△ (1) Військо́ве споря́дження – комплект предметів, призначений для носіння та використання військовослужбовцями: особиста зброя, боєприпаси, засоби захисту і т. ін.
Словник української мови (СУМ-20)