спроквола
СПРОКВО́ЛА́, присл.
Не поспішаючи, не кваплячись; повільно.
Спроквола переступивши поріг, швидко зачинив [хлопець] двері і побіг геть (І. Багмут);
Спроквола у грот зайшов поранений боєць й на камінь сів (І. Гончаренко);
Спроквола дістав [майстер] сірники, розім'яв погаслу цигарку і припалив знову (Ю. Мушкетик);
Спроквола чахкають на насипі, вичахають після денної спеки бронепоїзди (О. Гончар);
Двері спроквола відчинились, і на порозі стала господиня (С. Добровольський);
Спроквола гойдається пальмове верховіття – східний пасат приносить прохолоду (з наук.-попул. літ.);
// Не швидко, повільно.
Спроквола чахкають на насипі, вичахають після денної спеки бронепоїзди (О. Гончар);
Двері спроквола відчинились, і на порозі стала господиня (С. Добровольський);
Спроквола гойдається пальмове верховіття – східний пасат приносить прохолоду (з наук.-попул. літ.);
// Поступово, з часом, не відразу.
Теофіл Безбородько спроквола став набирати віри, що щаслива зірка не покинула його назавжди і хоч відпливла тимчасово вбік, та й далі світить йому хай і тьмяно (Ірина Вільде);
Небо знов прочистилось, .. зазирало сонце на траву, що піднімала спроквола свої вершки вгору (Л. Мартович);
Ми на дорозі з ним зустрілись І спроквола розговорились (М. Рильський);
Веселе літо відцвіта, пора його пройшла. Хороша осінь золота надходить спроквола (Н. Забіла).
Словник української мови (СУМ-20)