спроквола
СПРОКВО́ЛА, присл. Не поспішаючи, не кваплячись; повагом.
Спроквола переступивши поріг, швидко зачинив [хлопець] двері і побіг геть (Багмут, Опов., 1959, 17);
Спроквола у грот зайшов поранений боєць й на камінь сів (Гонч., Вибр., 1959, 387);
Спроквола дістав [майстер] сірники, розім’яв погаслу цигарку і припалив знову (Мушк., Серце.., 1962, 277);
// Протяжно, повільно і т. ін.
Говорив [Орлюк] спроквола, з паузами, вдивляючись праворуч і ліворуч в нічні пожежі (Довж., І, 1958, 283);
— А-а-а! — спроквола протяг Віктор, забувши про свою образу (Збан., Таємниця.., 1971, 245);
Андрій вимовляв слова спроквола, нечітко, і Катя розуміла, що він дуже стомлений (Гур., Життя.., 1954, 154);
// Не швидко, повільно.
Спроквола чахкають на насипі, вичахають після денної спеки бронепоїзди (Гончар, II, 1959, 113);
Двері спроквола відчинились, і на порозі стала господиня (Добр., Тече річка.., 1961, 260);
Спроквола гойдається пальмове верховіття — східний пасат приносить прохолоду (Знання.., 2, 1966, 18);
// Поступово, з часом, не відразу.
Теофіл Безбородько спроквола став набирати віри, що щаслива зірка не покинула його назавжди і хоч відпливла тимчасово вбік, та й далі світить йому хай і тьмяно (Вільде, III, 1968, 40);
Небо знов прочистилось,.. зазирало сонце на траву, що піднімала спроквола свої вершки вгору (Март., Тв., 1954, 305);
Ми на дорозі з ним зустрілись І спроквола розговорились (Рильський, Сад.., 1955, 87);
Веселе літо відцвіта, пора його пройшла. Хороша осінь золота надходить спроквола (Забіла. У.. світ, 1960, 9).
Словник української мови (СУМ-11)