спрямування
СПРЯМУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. спрямува́ти.
Не було тут богів, бо найпершими святощами для людей ставали камінь і море, а потім – човни; з живих істот шанувалися тільки риби, про них співано гімнів і пісень, рибам поклонялися, їх витісували з каменю й ставили понад морем, ніби вказівники для спрямування вітрів, які мали приганяти до острова косяки риб живих; між вітрами й рибою існував природний, містичної сили зв'язок, тому вітри теж шановано, а ще в шанобі були дощі, які наповнювали солодкою, м'якою водою місткі цистерни, вирубані людьми в камені (П. Загребельний).
2. Напра́вленість; на́прямок.
Ліна та Василинка теж квапляться на свої місця, бо й вони не останні спиці в цьому величезному трудовому колесі, хіба ж не їхні вішки дають простір для роботи механізмів, дають правильне спрямування каналові... (О. Гончар);
– Я стою вже перед захистом диплома, і мої наміри мають інше спрямування (Н. Рибак);
Спррямування асоціацій;
Спрямування розповіді.
Словник української мови (СУМ-20)