співачка
СПІВА́ЧКА, и, ж.
Жін. до співа́к.
– А тепер, діду, заспівайте нам на прощання, бо завтра вже не побачимось, – звернулась до його [нього] молоденька учениця драмкурсів, сама неабияка співачка (С. Васильченко);
Пісня замовкла, либонь уста у співачки зайнялися іншою роботою (Леся Українка);
Скільки б не було в гурті співачок – Остап розплітав найскладніше плетиво голосів, відрізняв з-поміж них сріблясту нитку Олесиного (М. Ю. Тарновський);
Хтось крикнув: “букета!” – і цілі пучки квіток полетіли під ноги співачці (Панас Мирний);
Я розповів офіцерові, що ми актори – моя дружина навіть співачка (Олесь Досвітній);
Я вчора випустив з темниці Співачку зборкану [приборкану] мою: Нехай летить між вільні птиці, Щебече весело в гаю (П. Грабовський);
Я співачка недолі страждущих .. тому, що не можу бачити і не жаліти, що між людьми забагато голодних, нещасних... (Уляна Кравченко).
Словник української мови (СУМ-20)