ставляти
СТА́ВЛЯТИ, яю, яєш, недок., кого, що, розм.
Те саме, що ста́вити.
[Лукерія Степановна:] Куди ж ото ти ставляєш отого дзиглика, хіба не знаєш, що йому належить бути отутечки? (М. Кропивницький);
Вона моторно ставляла всячину на столі, посилаючи наймичку принести то те, то інше (Б. Грінченко);
Уже на полі він хортами бистрими Доймає вепра дикого. Або тенета ставляє, полюючи, На зайця полохливого (М. Зеров);
Іван ставляє ногу на цівку поваленої деревини (С. Чорнобривець);
Хоче [Павло] хату собі ставляти (Ганна Барвінок);
До мене .. Ставляй вимоги (М. Вороний).
(1) Ста́вляти пита́ння, рідко – те саме, що Ста́вити пита́ння (див. ста́вити).
Ставляв [мужик] мені такі питання, що я не знав на них відповісти (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)