сталагміт
СТАЛАГМІ́Т, а, ч., геол.
Натічне мінеральне (перев. вапнякове) утворення у вигляді конусоподібного стовпчика, бурульки, гребінця, що виникає на дні підземних порожнин (печер, галерей і т. ін.) внаслідок падіння й випаровування крапель води, насичених кальцитом.
Краплі води стікають із стелі печери і, обриваючись, падають на її дно, вони відкладають вапно у вигляді бурульок, які розміщуються і зверху і знизу .. Ті, що ростуть знизу вгору і прикріплені знизу, звуться сталагмітами (з наук. літ.);
У товстих віковічних шарах глини, щебеню, сталагмітів, якими покрите дно печер, археологи ще й тепер знаходять сліди перебування древньої людини (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Дерева світяться непевним сіро-голубим сяйвом, мов фантастичні сталагміти незвіданих печер (П. Колесник);
Веселий стовпчик води, мов маленький сталагміт, б'є з-під землі (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)