станичник

СТАНИ́ЧНИК, а, ч.

1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.

Звичайно станичник спостерігав ворога з високого дерева, а під деревом стояли його товариші з осідланими кіньми (з навч. літ.).

2. Житель станиці.

Довгопол сходив на битий шлях, в обидва боки подивився, чи не їдуть станичники (Іван Ле);

Коли на кручах розгорівся бій, Згубив з очей станичника Матвій (Л. Первомайський).

Значення в інших словниках

1. станичник — стани́чник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. станичник — -а, ч. 1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний вершник із загону, якого висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. 2》 Житель станиці. 3》 Донський, Кубанський та ін. козак.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. станичник — СТАНИ́ЧНИК, а, ч. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови в 11 томах