станичник

стани́чник

іменник чоловічого роду, істота

Значення в інших словниках

1. станичник — СТАНИ́ЧНИК, а, ч. 1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови у 20 томах
2. станичник — -а, ч. 1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний вершник із загону, якого висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. 2》 Житель станиці. 3》 Донський, Кубанський та ін. козак.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. станичник — СТАНИ́ЧНИК, а, ч. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови в 11 томах