станичник

СТАНИ́ЧНИК, а, ч.

1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.

Звичайно станичник спостерігав ворога з високого дерева, а під деревом стояли його товариші з осідланими кіньми (Іст. СРСР, І, 1956, 133).

2. Житель станиці.

Довгопол сходив на битий шлях, в обидва боки подивився, чи не їдуть станичники (Ле, Історія радості, 1947, 119);

Коли на кручах розгорівся бій, Згубив з очей станичника Матвій (Перв., II, 1958, 192).

Значення в інших словниках

1. станичник — стани́чник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. станичник — СТАНИ́ЧНИК, а, ч. 1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови у 20 томах
3. станичник — -а, ч. 1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний вершник із загону, якого висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. 2》 Житель станиці. 3》 Донський, Кубанський та ін. козак.  Великий тлумачний словник сучасної мови