станичник

стани́чник

-а, ч.

1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний вершник із загону, якого висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.

2》 Житель станиці.

3》 Донський, Кубанський та ін. козак.

Значення в інших словниках

1. станичник — стани́чник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. станичник — СТАНИ́ЧНИК, а, ч. 1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови у 20 томах
3. станичник — СТАНИ́ЧНИК, а, ч. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови в 11 томах