становий
СТАНОВИ́Й¹, а́, е́, заст.
1. Стос. до стану (див. стан² 3); пов'язаний з управлінням станом.
Станове управління.
2. у знач. ім. станови́й, во́го, ч. Те саме, що Станови́й при́став (див. при́став).
З'їхались на заїзний двір два станові, і обидва були в одставці. Слово за слово і добалакались до того, як вони були становими в одному стані (з переказу);
Через день у Медвин примчали справник, земський начальник, становий і кінні стражники (М. Стельмах);
* У порівн. Михалчевському хотілось поговорити з Василиною, розпитати в неї за все, заглянути в її душу, та Марія стриміла перед ним, як той становий (І. Нечуй-Левицький).
СТАНОВИ́Й², а́, е́.
Головний, основний.
СТА́НОВИЙ, а, е, лінгв.
Стос. до стану (див. стан³ 6).
Станові відношення в дієслові.
СТА́НОВИ́Й, ста́нова́, ста́нове́.
1. Стос. до стану (див. стан³ 7);
// Зумовлений приналежністю до якого-небудь стану.
Українська шляхта і козацька старшина сподівались забезпечити собі станові економічні і політичні привілеї, зберегти у своїх руках адміністративні і судові органи влади (з наук. літ.).
2. Заснований на поділі суспільства на стани; власт. суспільству, поділеному на стани.
Герої творів Квітки-Основ'яненка – це здебільшого селяни, сільські дівчата й парубки, що зазнають горя від панів-кріпосників, майнової і станової нерівності (з наук. літ.);
Мало кого поважала [Зоня] з сільських священиків. Вважала їх за тюхтіїв, позбавлених добрих манер, але почуття станової солідарності не покидало її ніколи (Ірина Вільде);
Станові пісні.
Словник української мови (СУМ-20)