становий
СТА́НОВИЙ, а, е, лінгв. Стос. до стану ( див. стан³ 5).
Станові відношення в дієслові.
СТА́НОВИ́Й, ста́нова́, ста́нове́.
1. Стос. до стану ( див. стан³ 6);
// Зумовлений приналежністю до якого-небудь стану.
Українська шляхта і козацька старшина сподівались забезпечити собі станові економічні і політичні привілеї, зберегти у своїх руках адміністративні і судові органи влади (Іст. УРСР, І, 1953, 256);
Революція не лишила каменя на камені від станових і класових привілеїв експлуататорів (Програма КПРС, 1961, 10).
2. Заснований на поділі суспільства на стани; власт. суспільству, поділеному на стани.
Герої творів Квітки-Основ’яненка — це здебільшого селяни, сільські дівчата й парубки, що зазнають горя від панів-кріпосників, майнової і станової нерівності (Рад. літ-во, 3, 1971, 27);
// Власт. привілейованим станам, який грунтується на зневажливому ставленні до інших станів.
Мало кого поважала [Зоня] з сільських священиків. Вважала їх за тюхтіїв, позбавлених добрих манер, але почуття станової солідарності не покидало її ніколи (Вільде, III, 1968, 93).
СТАНОВИ́Й¹, а́, е́, заст.
1. Стос. до стану ( див. стан² 3); пов’язаний з управлінням станом.
Станове управління.
Станови́й при́став див. при́став.
2. у знач. ім. станови́й, во́го, ч. Те саме, що Станови́й при́став ( див. при́став).
З’їхались на заїзний двір два станові, і обидва були в одставці. Слово за слово і добалакались до того, як вони були становими в одному стані (Україна.., І, 1960, 15);
Через день у Медвин примчали справник, земський начальник, становий і кінні стражники (Стельмах, І, 1962, 632);
*У порівн. Михалчевському хотілось поговорити з Василиною, розпитати в неї за все, заглянути в її душу, та Марія стриміла перед ним, як той становий (Н.-Лев., II, 1956, 142).
СТАНОВИ́Й², а́, е́. Головний, основний.
Станова́ жи́ла, заст. — те саме, що Спинни́й мо́зок ( див. спинни́й).
— Так, кажеш, на поправку пішов? Головне, щоб станова жила сили набиралася, а вже від неї усе тіло почне здоров’ям наливатися (Кочура, Зол. грамота, 1960, 427).
∆ Станови́й я́кір, мор. — головний великий якір, який опускають з судна під час тривалої стоянки.
В один з найміцніших поривів луснув канат від важкого станового якоря.., і шхуна ще безпорадніше заборсалася на одному меншому якорі (Тулуб, В степу.., 1964, 393);
За морськими правилами, відсутність.. станового якоря не дає судну права виходити в море (Веч. Київ, 28.II 1968, 4).
◊ Станови́й хребе́т:
а) (заст.) те саме, що хребе́т 1;
б) (чого) щось життєво важливе, найголовніше в чому-небудь.
Виховання любові й поваги до праці на благо суспільства, трудове загартування людей — серцевина, становий хребет ідеологічної роботи (Ком. Укр., 1, 1964, 69).
Словник української мови (СУМ-11)