старець
СТА́РЕЦЬ, рця, ч.
1. Чоловік, який досяг похилого віку, старості (часом з відтінком поваги).
Захар Беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець (І. Франко);
Через патріарха світової поезії, великого старця Гете, Гафізове ім'я одразу зробилося відомим усенькій Європі (А. Кримський);
На голубій оксамитній канапі сидить Анненков – величного вигляду старець з срібними кучерями і бородою (І. Кочерга);
* У порівн. Опустився [Пилип], обідрався .. і труситься увесь, як старець (Панас Мирний);
Плечі опадають йому, як у старця (Ірина Вільде).
2. Літній монах, поважна духовна особа; пустельник, самітник.
На паперті вбогої церковки кілька десятків мисливців, звіроводів і тайгових золотошукачів слухають проповідь старця. Висхлий від літ і постів ветхий старець (О. Довженко).
3. Те саме, що жебра́к.
Старця торба годує (прислів'я);
Старці під берестом заснули; Ще сонце спить, пташки мовчать (Т. Шевченко);
В баби Зіньки не зісталося грошей на громадський обід для духовенства, для півчої та для старців (І. Нечуй-Левицький);
Щодня з ранку до ночі по шляху їдуть та й їдуть люди .. Проїжджали цигани в своїх халабудах; проходили прочани, старці, заробітчани (А. Головко);
* У порівн. Доброго Аврума усі жалували на селі і давали йому на полудень хліба та цибулі, неначе старцеві (І. Нечуй-Левицький);
Мокрими полями, мов старці на прощу, йшли .. одноманітні, заплакані дні (В. Гжицький).
4. перев. мн., розм. Дуже бідні, убогі, незаможні люди.
– Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... Кажу, наймай [Гафійку], каятимешся потім (М. Коцюбинський);
– Свого так щедро не молотять, – промайнула думка, – та й звідки б у таких старців просо з'явилося? Де б він його насіяв? Хіба на тім'ї..? (Г. Косинка).
Словник української мови (СУМ-20)