старовина
СТАРОВИ́НА, и, ж., збірн.
1. Те, що вже віджило, застаріло.
[Одарка:] Скільки вас не просю [прошу], скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. [Зачепиха:] І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень (М. Кропивницький);
Грають [в аматорських гуртках] “по-старому” усяку старовину (В. Еллан-Блакитний).
2. діал. Старі предмети, що довго десь лежали.
З розчиненої скрині пахощі старовини, ладану, святих корінців (І. Микитенко);
Та хіба сей кожух з нового? То з старовини, з тих старих смушків (Сл. Б. Грінченка).
СТАРОВИНА́, и́, ж.
1. Колишні, давно минулі часи; давня епоха.
Їй диво було, тій Оленці, що діди сивоусі в селі було згадують про старовину дідову або прадідову (П. Куліш);
Над містом променіли золотоголові пам'ятники старовини (Олесь Досвітній).
2. Те, що було колись, дуже давно.
Випили по чарочці. Параска згадала старовину, як вона колись гуляла (Панас Мирний);
Повечерявши, ще деякий час гомоніли [грабарі] про хазяйські справи та згадували старовину (С. Голованівський);
По хатах у станиці згасали вогні, а Тарас Григорович усе сидів за столом із земляками і то розмовляв з ними про старовину, то знов співали пісень (З. Тулуб);
Крім римської історії, звертався Брюсов і до зображення грецької старовини (з наук. літ.);
// Те, що створене, зроблене дуже давно, у давні часи.
Щоб Рим мене не захопив і зовсім не перевтомив, тікаю сьогодні з нього увечері... Сьогодні по обіді погуляю трохи, подивлюсь Колізей і старовину і на ніч в дорогу (М. Коцюбинський);
Нарада відбувається на квартирі в одного з колишніх викладачів полтавської гімназії, в його пишно обставленому українською старовиною кабінеті (О. Гончар);
Михайло Федорович Комаров був пристрасним цінителем старовини (М. Олійник).
Коха́тися в (у) старовині́ див. коха́тися;
(1) Си́ва старовина́ – дуже давні часи, роки.
Сімферополь вражає подорожнього своїми .. пам'ятниками сивої старовини та чудесними краєвидами довкола (Остап Вишня);
Трима́тися (держа́тися) старовини́ див. трима́тися;
(2) У (в) старовину́ – колись, дуже давно.
Обсядуть його старики, слухають, що він розказує про саранчу, як колись налітала у старовину (Г. Квітка-Основ'яненко);
У старовину, як води в річці було мало, то й в балці сухо було; а як її більшало в річці, то вона заливала й балку (Б. Грінченко);
Він знову перевів погляд на картину, часинку помовчав і хитнув головою. – Тоді, в старовину, все якось простіше було (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)