старовинний
СТАРОВИ́ННИЙ, а, е.
1. Який виник, який створили у старовину, у давні часи або який зберігся, залишився від колишніх, давніх часів.
Там за брамою ховаються під тополями старовинні князівські будинки... (С. Васильченко);
У гурті молодиць та дівчат у квітчастій старовинній хустці сидить смаглява, мов циганка, Марія (А. Шиян);
Весільний похід рушив додому. Чемні дівчатка почали співати старовинних весільних пісень (О. Довженко);
Тут [у бібліотеці] було багато старовинних книг, у тому числі рукописних (О. Донченко);
Старовинний герб Харкова красномовно говорить про багатство і родючість краю (з наук.-попул. літ.).
2. Який існує довгий час, давно; який з'явився не тепер; давній.
Були там чотири гіллястих верби І дуб старовинний стояв (П. Усенко);
Прийшла година довгождана, одкрились старовинні рани, і нам змагатись треба йти, за що змагалися діди (В. Сосюра);
Навколо цих джерел по обидва боки яру і прилеглих балках розташувалася старовинна слобода Яремин Кут (С. Добровольський).
3. Який давно минув, пройшов (про час).
Як вершник у казці про дні старовинні, Будьонний з'явивсь на баскому коні (із журн.).
4. Який жив у старі часи або який був у дуже давні часи поширений, прийнятний і т. ін.
Часто підкреслювані дослідниками ліричні елементи в думах, які старовинні кобзарі називали “жалощами”, справді сильніше виявлені в цих творах, ніж в епосі інших народів (М. Рильський);
До двох невеликих, з високим, у старовинному дусі, склепінням кімнат натовпилося сила народу (Л. Смілянський);
За старовинними звичаями, до замку в Острог з'їздилися гості з українських, литовських та польських земель (Іван Ле);
Будинок готелю був .. високий і міцної старовинної кладки (О. Гончар);
В першу секунду Вася навіть не зрозумів, що професор тримає в руках звичайну скрипку старовинної роботи (В. Собко);
// Застарілий, несучасний.
Одягнений [делегат] у чорну сибірську чумарку старовинного російського народного крою, а поверх неї – в звичайний прогумований плащ (Іван Ле);
// Який бере свій початок, походження у далекому минулому (про прізвище, рід і т. ін.).
– Джеджалик походить від слова шикарний, блискучий. Це старовинне українське прізвище (О. Гуреїв);
В двадцятих роках цей нащадок старовинного українського роду [Петро Ханенко] був отаманом лісів та боліт двох повітів (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)