старовина

СТАРОВИ́НА, и, ж., збірн.

1. Те, що вже віджило, застаріло.

[Одарка:] Скільки вас не просю [прошу], скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. [Зачепиха:] І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень (М. Кропивницький);

Грають [в аматорських гуртках] “по-старому” усяку старовину (В. Еллан-Блакитний).

2. діал. Старі предмети, що довго десь лежали.

З розчиненої скрині пахощі старовини, ладану, святих корінців (І. Микитенко);

Та хіба сей кожух з нового? То з старовини, з тих старих смушків (Сл. Б. Грінченка).

СТАРОВИНА́, и́, ж.

1. Колишні, давно минулі часи; давня епоха.

Їй диво було, тій Оленці, що діди сивоусі в селі було згадують про старовину дідову або прадідову (П. Куліш);

Над містом променіли золотоголові пам'ятники старовини (Олесь Досвітній).

2. Те, що було колись, дуже давно.

Випили по чарочці. Параска згадала старовину, як вона колись гуляла (Панас Мирний);

Повечерявши, ще деякий час гомоніли [грабарі] про хазяйські справи та згадували старовину (С. Голованівський);

По хатах у станиці згасали вогні, а Тарас Григорович усе сидів за столом із земляками і то розмовляв з ними про старовину, то знов співали пісень (З. Тулуб);

Крім римської історії, звертався Брюсов і до зображення грецької старовини (з наук. літ.);

// Те, що створене, зроблене дуже давно, у давні часи.

Щоб Рим мене не захопив і зовсім не перевтомив, тікаю сьогодні з нього увечері... Сьогодні по обіді погуляю трохи, подивлюсь Колізей і старовину і на ніч в дорогу (М. Коцюбинський);

Нарада відбувається на квартирі в одного з колишніх викладачів полтавської гімназії, в його пишно обставленому українською старовиною кабінеті (О. Гончар);

Михайло Федорович Комаров був пристрасним цінителем старовини (М. Олійник).

Коха́тися в (у) старовині́ див. коха́тися;

(1) Си́ва старовина́ – дуже давні часи, роки.

Сімферополь вражає подорожнього своїми .. пам'ятниками сивої старовини та чудесними краєвидами довкола (Остап Вишня);

Трима́тися (держа́тися) старовини́ див. трима́тися;

(2) У (в) старовину́ – колись, дуже давно.

Обсядуть його старики, слухають, що він розказує про саранчу, як колись налітала у старовину (Г. Квітка-Основ'яненко);

У старовину, як води в річці було мало, то й в балці сухо було; а як її більшало в річці, то вона заливала й балку (Б. Грінченко);

Він знову перевів погляд на картину, часинку помовчав і хитнув головою. – Тоді, в старовину, все якось простіше було (А. Головко).