старожил
СТАРОЖИ́Л, а, ч.
1. Той, хто багато років живе в якому-небудь місці.
Залізо на даху фарбувалось колись: старожили, може, і пам'ятають іще, і, може, в кого в пам'яті збереглося, якою саме фарбою, але тепер ніяким дослідженням цього не встановити (А. Головко);
Оповідач, Матвій Петрович Кравченко, могутньої будови чоловік, був місцевий житель і старожил (В. Собко);
* У порівн. В Нью-Йорку я три місяці прожив, Багато бачив і відчув чимало. Я на Бродвеї, наче старожил, Мені знайомі Гарлема квартали (Л. Дмитерко);
// перев. мн. Корінні жителі якої-небудь місцевості (на відміну від переселенців).
Більшість переселенців із своїми сім'ями тулиться в старожилів радгоспу (О. Гончар).
2. Той, хто порівняно довгий час перебуває, працює де-небудь.
Захар на той час своєю сумлінною працею здобув уже мовчазне визнання по інституту на становище старожила (Іван Ле);
– Пробачте, друзі, але я тут старожил, уже тиждень сиджу один, як палець (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)