старувати
СТАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Бути старим, переживати, переносити старість.
2. Розпоряджатися, порядкувати як старший.
Харитина ж – так як пані – тільки старувала: Що в господі не найшлося – зараз купувала (М. Макаровський).
3. Говорити, міркувати, як стара людина (про дітей або молодих людей).
– Що мені та школа – хліба дасть? – старув десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки (С. Васильченко);
– І де б ото я ходив отак довго! – почувся знову той самий дитячий голос. – А ти не старуй! – відказала мати з удаваною суворістю (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)