старувати

СТАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. Бути старим, переживати, переносити старість.

2. Розпоряджатися, порядкувати як старший.

Харитина ж — так як пані — тільки старувала: Що в господі не найшлося — зараз купувала (Укр. поети-романтики.., 1968, 557).

3. Говорити, міркувати, як стара людина (про дітей або молодих людей).

— Що мені та школа — хліба дасть? — старув десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки (Вас., І, 1959, 207);

— І де б ото я ходив отак довго! — почувся знову той самий дитячий голос. — А ти не старуй! — відказала мати з удаваною суворістю (Головко, А. Гармаш, 1971, 518).

Значення в інших словниках

1. старувати — старува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. старувати — СТАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. 1. Бути старим, переживати, переносити старість. 2. Розпоряджатися, порядкувати як старший. Харитина ж – так як пані – тільки старувала: Що в господі не найшлося – зараз купувала (М. Макаровський).  Словник української мови у 20 томах
3. старувати — -ую, -уєш, недок., розм. 1》 Бути старим, переживати, переносити старість. 2》 Розпоряджатися, порядкувати як старший. 3》 Говорити, міркувати, як стара людина (про дітей або молодих людей).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. старувати — Старува́ти, -ру́ю, -єш гл. 1) Проводить старость. Сим. 227. 2) Распоряжаться въ качествѣ стараго и старшаго. Чемеричка побивалась мов несамовита, наскликала прать і мазать, шити і білити сіять борошно, вчиняти і діжу місити.  Словник української мови Грінченка