старувати
СТАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Бути старим, переживати, переносити старість.
2. Розпоряджатися, порядкувати як старший.
Харитина ж – так як пані – тільки старувала: Що в господі не найшлося – зараз купувала (М. Макаровський).
3. Говорити, міркувати, як стара людина (про дітей або молодих людей).
– Що мені та школа – хліба дасть? – старув десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки (С. Васильченко);
– І де б ото я ходив отак довго! – почувся знову той самий дитячий голос. – А ти не старуй! – відказала мати з удаваною суворістю (А. Головко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- старувати — старува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- старувати — -ую, -уєш, недок., розм. 1》 Бути старим, переживати, переносити старість. 2》 Розпоряджатися, порядкувати як старший. 3》 Говорити, міркувати, як стара людина (про дітей або молодих людей). Великий тлумачний словник сучасної мови
- старувати — СТАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. 1. Бути старим, переживати, переносити старість. 2. Розпоряджатися, порядкувати як старший. Харитина ж — так як пані — тільки старувала: Що в господі не найшлося — зараз купувала (Укр. поети-романтики.., 1968, 557). Словник української мови в 11 томах
- старувати — Старува́ти, -ру́ю, -єш гл. 1) Проводить старость. Сим. 227. 2) Распоряжаться въ качествѣ стараго и старшаго. Чемеричка побивалась мов несамовита, наскликала прать і мазать, шити і білити сіять борошно, вчиняти і діжу місити. Словник української мови Грінченка