статуя
СТА́ТУЯ, ї, ж.
Скульптурне тривимірне зображення людини або тварини (звичайно на повний зріст).
Осторонь, але на видному місці статуя музи з лірою в руках (Леся Українка);
По обидва боки зали стояли здорові статуї на .. високих п'єдесталах з білого та рожевого мармуру (І. Нечуй-Левицький);
В пограбованому залі не було ні картин, ні статуй, ні коштовних старовинних люстр (О. Довженко);
Вдень і вночі за багато кілометрів від Будапешта видніється статуя Визволення (О. Гончар);
* У порівн. Микола замітив, що, рисуючи портрет Галі з фотографії, пізнав добре, які в неї правильні риси лиця, які очі бистрі, які ушка маленькі, а волосся буйне, – все мов у грецької статуї (О. Маковей).
(1) На́че (немо́в, як) ста́туя (ста́туї), перев. зі сл. сидіти, стояти і т. ін. – нерухомо, з нерухомим обличчям або застиглим поглядом.
На порозі сиділа, наче статуя, Катря, склавши на підобганих колінах руки (М. Старицький);
Він аж пінився, а дівчата на чолі з Мариною стояли спокійно, як статуї (Ірина Вільде);
На призьбочці, біля будинку, Сидить, наче статуя, сивий, як світ, Дідусь (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)