стержень
СТЕ́РЖЕНЬ, жня, ч., техн.
1. Предмет подовженої, циліндричної, чотиригранною тощо форми, а також деталь такої форми, яка є переважно осьовою або опорною частиною чого небудь.
Невеликі отвори в тонкому листовому металі пробивають пробійниками (борідками). Пробійник являє собою стальний стержень, робочий кінець якого заточений полого на конус (з навч. літ.);
Репер застосовується для позначення висотних точок. Він виготовляється у вигляді металевого круглого загостреного стержня довжиною 150–250 мм і діаметром 20–30 мм (з наук. літ.);
Токарний різець .. складається з двох частин: стержня (корпуса) та головки, або робочої частини (з навч. літ.).
2. Частина ливарної форми, чку використовують для утворення порожнини у виливку.
Словник української мови (СУМ-20)