стик
СТИК, у, ч.
1. Місце з'єднання, зіткнення двох кінців, країв чого-небудь.
Потяг, помалу колихаючись і рівномірно стукаючи на стиках, почав одходити (Грицько Григоренко);
Зовні вона червоною глиною помазала деревини, а на стиках – синькою (С. Чорнобривець);
Найвідповідальніша робота при прокладанні трубопроводу – електрозварювання стиків (з наук.-попул. літ.);
// Лінія зіткнення, межа між чим-небудь.
Київ та його околиці розміщені на стику двох вельми різнорідних за своєю природою тектонічних утворень – Українського щита і Дніпровсько-Донецької западини (з наук.-попул. літ.);
Знаючи давню німецьку тактику рватися в стик наших армій, командування зміцнило цей стик ударними резервами військових моряків (В. Кучер);
* Образно. З історії науки відомо: видатні відкриття відбуваються часто на стиках кількох наук (із журн.);
На стику двох змін багатолюдно в просторому корпусі паровозного депо (з наук.-попул. літ.).
2. спец. Те саме, що стикува́ння.
Однією з головних умов успішного спаювання є щільний стик паяного твердого тіла і рідкого припою (з наук.-попул. літ.).
△ (1) У (в) стик – з'єднуючи кінці.
Щоб зварити .. дві залізничні рейки у стик, необхідно .. спалити два-три кілограми сталі (з газ.);
(2) Холо́дний стик – наявність слідів потоків розплаву в місті їх з'єднання у виробі.
Словник української мови (СУМ-20)