стикати
СТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІТКНУ́ТИ, ну́, зі́ткне́ш, рідко СТИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.
1. Штовхаючи кого-, що-небудь назустріч одне одному, змушувати ударятися.
Там, на дні [гірських рік], сильна течія перекочує камені, стикає їх один з одним, розбиває, перетирає на пісок і глину і виносить за межі гір (з навч. літ.);
В дверях він зіткнув Мар'янку й Рубіна так, що вони мало лобами не стукнулися (І. Сенченко);
// перен. Призводити до протиріччя, викликати сутички.
[Ріхтер:] На протязі століть найтемніші сили світу намагалися зіткнути між собою росіян і німців. Тепер цього не буде (В. Собко).
2. перен. Змушувати вступити в які-небудь стосунки, мати справу з кимсь.
Раніш, доки життя впритул не зіткнуло його самого з Оленчуками, він навіть і не підозрівав, що і в їхньому середовищі, де руки в мозолях, де хліб добувається так гірко, йому можуть зустрітися люди великого серця, твердого сумління, з справді мудрим розумінням життя (О. Гончар);
// Давати можливість пізнати що-небудь.
Розв'язання проблем літератури, на перший погляд, найбільш технологічних за своїм характером, стикає нас із проблемами життя (з газ.);
Н. Рибак ввів свого героя [Оноре де Бальзака] у вир нового життя, стикнув з українською кріпосницькою дійсністю 40-х років минулого сторіччя (із журн.).
3. діал. Заплющувати, змикати (очі).
4. діал. Кивати, звалювати (у 4 знач.).
– Кажу: йди в поле, а він стикає на Петра, – нехай той іде (Сл. Б. Грінченка).
(1) Не стика́ти / не зіткну́ти оче́й (о́ком) – не мати змоги заснути навіть на короткий час.
– Твій Халявка не до любові мені! – Чекай, чекай. Хто збирається виходити за нього заміж, ти чи Аспазія? – Гляньте на нього. Я очей не стикаю, а він ще й іронізує (П. Панч);
Прийде нічка, ти в постелі, Як дитина, спиш... Живо, живо цілі ночі Оком не стикнеш (С. Руданський).
Словник української мови (СУМ-20)