стовбула
СТОВБУЛА́, присл., розм.
1. Вниз головою; через голову.
– То догори ногами ходять [писаки], то стовбула перекидаються (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Зігнувшись.
– Може, ви ще й будете жаліти за своєю піччю .. – На греця вона здалася? Набридло стовбула стояти... (І. Цюпа).
2. Спідлоба; втупившись.
– А ти ж сюди тарпанів [тарганів] не накидала? – спитав він, стовбула дивлячись у глек з сирівцем (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)