стовкти
СТОВКТИ́, вчу́, вче́ш; мин. ч. стовк, ла́, ло́; док., що і без дод.
1. Товкачем, макогоном і т. ін. подрібнити, стерти на порох що-небудь або оббити лузгу з чогось.
– Не встигла я ще в ступі на кутю стовкти, аж гульк – повз двір сани із села, завернули в маєток (А. Головко);
За день Христина встигла стовкти мак і збити олію (М. Стельмах);
– Он там сухе просо, то стовчи пшона на кашу! (з казки).
2. Пошкодити посіви, городину, траву і т. ін., ходячи, їздячи по них; витолочити.
Пшеницю й жито .. вм'яли [діти] та стовкли (П. Гулак-Артемовський).
3. розм. Сильно ударивши, розбити в кров.
Схилився по поліно, та стовк собі коліно (Номис);
Упав .. до ями [камінець] і стовк Тарасові два пальці на нозі (С. Ковалів).
Словник української мови (СУМ-20)