стовпище
СТОВПИ́ЩЕ, а, с.
Збільш. до стовп 1, 2.
СТО́ВПИЩЕ, а, с.
Безладне скупчення великої кількості людей; натовп.
Нещасливі стовпились коло багаття .. Коли це несподівано з того стовпища сміливо виступив один старий дідуган (І. Нечуй-Левицький);
Там, де ясно шугало вгору полум'я, чути було невгавний поплутаний галас людського стовпища (Б. Грінченко);
Вартові .. суворо поглядали на стовпище селян (Олесь Досвітній);
// перен. Велика кількість кого-, чого-небудь, зосереджена в одному місці.
Цілі стовпища куряви застилали світ (Леся Українка);
Білі довгасті пасма, одірвавшись од ніби нерухомого, а насправді неспокійного стовпища хмар, летять назустріч літакові (Л. Первомайський);
Раз він натрапив на цілий табун вепрів.., але не став гнатись за ними, бо стикатись одному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)