стовпник
СТО́ВПНИК, а, ч.
Релігійний фанатик, який молився, стоячи на невеликому стовпі (у 1 знач.), або жив у тісній вежовій келії.
– Та хоч злізьте з стільця, а то ви тепер схожі на Симеона-стовпника або на віху над шляхом (І. Нечуй-Левицький);
Воронець і Костогриз .. побачили Кота. Вони зупинилися і чули його побожні муркотання. – Слухай, – мовив Костогриз. – Ось тобі побожний муж! Якийсь святий стовпник (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)