стовпник
СТО́ВПНИК, а, ч. Релігійний фанатик, який молився, стоячи на невеликому стовпі (у 1 знач.), або жив у тісній вежовій келії.
— Та хоч злізьте з стільця, а то ви тепер схожі на Симеона-стовпника або на віху над шляхом (Н.-Лев., III, 1956, 165);
Воронець і Костогриз.. побачили Кота. Вони зупинилися і чули його побожні муркотання. — Слухай, — мовив Костогриз. — Ось тобі побожний муж! Якийсь святий стовпник (Фр., IV, 1950, 104).
Словник української мови (СУМ-11)