стоп
СТОП, виг.
1. Уживається як команда для припинення руху, роботи в знач.: стій! зупинися!
– Ану, стоп! – .. Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (О. Гончар);
Ешелон раптово рушає з місця і йде, набуваючи швидкості. – Стоп! – гукає фельдфебель. – Ще не одержано фураж! .. У мене зостанеться на цій станції половина людей... (Ю. Яновський);
// Уживається як наказ припинити що-небудь робити в знач.: годі! облиш!
Солдат б'є поліцая автоматом по голові .. Дівчина кинулася скидати з поліцая чоботи .. – Стоп. Облиш чоботи, зв'яжи його раніш... (Ю. Яновський);
– Коли що – вона ж біля мене буде: сам, оцією рукою рішу! – Стоп! – насторожився раптом Баржак. – Чуєте? Десь .. ледве чутно заспівали півні (О. Гончар).
2. у знач. пред., розм. Уживається на позначення припинення руху, роботи.
Голова .. спустився [машиною] в ярок .. Смик сюди, смик туди, – стоп! (Остап Вишня).
3. у знач. ім., невідм. Назва покажчика, сигналу для зупинення механізму, транспорту.
Лінія “Стоп” наноситься перпендикулярно до напряму руху транспорту (з навч. літ.);
Угаров рвонув на себе ручку машинного телеграфу. Мідна блискуча стрілка перескочила слово “стоп” (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)