сторож
СТО́РОЖ, а, ч.
Особа, яка охороняє кого-, що-небудь.
Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті (прислів'я);
Десь далеко стукає калатало нічного сторожа (М. Коцюбинський);
Тимко, гімназіальний сторож, востаннє обійшов усі приміщення (Я. Качура);
* У порівн. Два муровані білі шпичасті стовпи .. стояли неначе два сторожі по обидва боки брами (І. Нечуй-Левицький);
Виросла могила, А над нею орел чорний Сторожем літає (Т. Шевченко);
// Про сторожову тварину.
Був на господі у них .. гусак, що за сторожа правив (М. Зеров);
– Ти диви, і вовкодави Плачинди тут! – пізнав вірних сторожів дукача цибатий Василь Гайовий (М. Стельмах);
// чого. Той, хто захищає, оберігає що-небудь, пильно стежить за недоторканністю чогось; страж.
При наближенню [наближенні] сторожа публічної безпеки люди розступилися (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)