сторожовий

СТОРОЖОВИ́Й, а́, е́.

1. Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь.

Біля гирла безіменної степової річки сиділи сторожові козаки (З. Тулуб);

Мар'ян вдень і вночі, мов сторожовий пес, бігав по коморах, пильнуючи своє добро (С. Чорнобривець);

Сторожові тюлені не спали. Вони .. наче принюхувались, чи не наближається небезпека (М. Трублаїні);

// Признач. для сторожування, вартування; який є місцем перебування сторожі.

Надворі було тихо. Тільки десь далеко перегукувалися вартові на сторожових вишках (А. Хижняк);

Перехопившись попід мостом через баюру на той бік, розвідники вже дерлися по насипу до сторожової будки (О. Гончар);

// Який несе дозорну або прикордонну службу.

Вдень і вночі сторожові прикордонні катери .. ріжуть непривітні морські хвилі (О. Донченко).

2. Стос. до сторожування, вартування.

Ще літом сякі-такі сторожові роботи лучаються, а зимою які? (Панас Мирний);

Полк .. ніс сторожову охорону на шляху Тульча – Ісакчі (С. Добровольський).

3. За допомогою якого попереджають про небезпеку, остерігають.

Урочиста ніч тремтить над табором бранців і над Вавилоном. То там, то там загораються сторожові огні (Леся Українка);

[Сліпець:] Щоніч в трубу сторожову він дув (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. сторожовий — сторожови́й прикметник  Орфографічний словник української мови
2. сторожовий — див. сторож  Словник синонімів Вусика
3. сторожовий — [сторожовий] м. (на) -вому/-жоув'ім, мн. -жоув'і  Орфоепічний словник української мови
4. сторожовий — -а, -е. 1》 Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь. || Признач. для сторожування, вартування; який є місцем перебування сторожі. || Який несе дозорну або прикордонну службу. Сторожова могила — високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. сторожовий — ВАРТОВИ́Й (який стоїть на варті, охороняючи кого-, що-небудь; стос. до варти, пов'язаний з вартуванням), ЧАТОВИ́Й, СТОРОЖОВИ́Й, КАРАУ́ЛЬНИЙ розм.; КОНВО́ЙНИЙ (який, охороняючи, супроводжує кого-, що-небудь).  Словник синонімів української мови
6. сторожовий — СТОРОЖОВИ́Й, а́, е́. 1. Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь. Біля гирла безіменної степової річки сиділи сторожові козаки (Тулуб, Людолови, I, 1957, 137); Мар’ян вдень і вночі, мов сторожовий пес, бігав по коморах, пильнуючи своє добро (Чорн.  Словник української мови в 11 томах