сторожовий

СТОРОЖОВИ́Й, а́, е́.

1. Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь.

Біля гирла безіменної степової річки сиділи сторожові козаки (З. Тулуб);

Мар'ян вдень і вночі, мов сторожовий пес, бігав по коморах, пильнуючи своє добро (С. Чорнобривець);

Сторожові тюлені не спали. Вони .. наче принюхувались, чи не наближається небезпека (М. Трублаїні);

// Признач. для сторожування, вартування; який є місцем перебування сторожі.

Надворі було тихо. Тільки десь далеко перегукувалися вартові на сторожових вишках (А. Хижняк);

Перехопившись попід мостом через баюру на той бік, розвідники вже дерлися по насипу до сторожової будки (О. Гончар);

// Який несе дозорну або прикордонну службу.

Вдень і вночі сторожові прикордонні катери .. ріжуть непривітні морські хвилі (О. Донченко).

2. Стос. до сторожування, вартування.

Ще літом сякі-такі сторожові роботи лучаються, а зимою які? (Панас Мирний);

Полк .. ніс сторожову охорону на шляху Тульча – Ісакчі (С. Добровольський).

3. За допомогою якого попереджають про небезпеку, остерігають.

Урочиста ніч тремтить над табором бранців і над Вавилоном. То там, то там загораються сторожові огні (Леся Українка);

[Сліпець:] Щоніч в трубу сторожову він дув (І. Франко).