сторчака
СТОРЧАКА́, присл.
Те саме, що сторч 1, 2.
Віктор сидів біля вікна, як розтягнутий дерев'яний метр теслярський, якого поставили сторчака, а він під власною вагою згинається (М. Томчаній);
Наткнувся [чоловік] на Івася, що лежав на дорозі, наткнувся, поточився і сторчака полетів через хлопця (Панас Мирний);
Біжу.., не бачу рівчака, і ось – з розгону у рівчак лечу я сторчака! (Н. Забіла).
◇ Дава́ти (лови́ти, хапа́ти і т. ін.) / да́ти (злови́ти, вхопи́ти і т. ін.) сторчака́ (рідше стовбула́) див. дава́ти;
Става́ти / ста́ти сторчака́ (ца́па) див. става́ти;
(1) Сторчака́ става́ти (зво́дитися) / ста́ти (звести́ся) – те саме, що На диби́ ([на] ди́бки) става́ти (зво́дитися і т. ін.) (див. става́ти).
[Нартал:] Кубло гадюче! перед ворогами під ноги стеляться, мов поздихали, а перед братом сторчака стають і раді закусати! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)