сторчма
СТОРЧМА́, присл., розм.
Те саме, що сторч 1, 2.
Плоскінь .. мати вибирала влітку, а матірку – ранньої осені. В'язала в снопи, ставила сторчма сушитися (В. Минко);
У нього сторчма піднялося волосся (Л. Первомайський);
Ми вгору злітали, мов птиці, І падали в сніг сторчма (В. Бичко);
– Якщо подруга [лебедя] залишилась сама, .. то робить так: знімається з тужливим ячанням високо-високо в небо .. І потім враз, склавши крила, шугає звідти сторчма вниз... (О. Гончар);
Хуліган не дав Любчику відповісти, шарпонув його і так штовхнув, що той полетів сторчма (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)