страта
СТРА́ТА, и, ж.
1. Вища міра покарання – позбавлення життя.
Зв'язаний Лазар лежав серед руїни. Він важко дихав, втомлений бійкою, а всередині в нього тремтіла зла радість, що сьогодні страти не буде (М. Коцюбинський);
Про боротьбу, муки і страти декабристів написав Шевченко свою поему “Неофіти” (М. Рильський);
Котовського зловили вдруге і засудили до страти через повішення. Засудив його одеський суд, і страта мала відбутися в одеській тюрмі (Ю. Смолич).
2. рідко. Утрата чого-небудь.
Було вчителі не надивуються незвичайній в його охоті до науки, а потім швидко – незвичайній страті завзяття до роботи (І. Нечуй-Левицький);
Страта корови – то була та “чортова дірочка”, в котру пішли всі надії, всі радощі, всі помисли бідної Василихи (І. Франко).
3. рідко. Витрати.
На таке хазяйствечко, як оце, спасибі богові, у Данила, не спроможешся сплоха, без великої страти (Л. Яновська);
// Матеріальні втрати; збитки.
(1) Громадя́нська стра́та, заст. – позбавлення всіх громадянських прав.
Жартома написав [Даніель Дефо] памфлет, спрямований проти самого себе, вигадавши собі противника. “Викриття” було таке нищівне й неспростовне, що письменника прирекли до громадянської страти (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)