стрибнути
СТРИБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
Однокр. до стриба́ти 1–3, 5.
Ціпок засвистів у повітрі, корова стрибнула й побігла далі (М. Коцюбинський);
Карпо стрибнув і, не здержавшись, покотивсь у яр (Панас Мирний);
Вона довго шукала хвіртки, а не знайшовши, відступила крок і стрибнула через живопліт (Ю. Смолич);
Марко загримав котелком об бильця, сполохано озираючись навколо, чи не стрибне псюра з будки (Григорій Тютюнник);
Іван Глиб стрибнув у висоту на 1 м 55 см (з газ.);
Аж побілів Євген від самої думки стрибнути з кручі в Дніпро (О. Донченко);
– Звідки це ви, дівчата? – З буряків їдемо. Отут були в радгоспі, – це кирпатенька, найбідовіша мовила. А очима стрибнула з парубкового обличчя на будьонівку його (А. Головко);
Стрибнув уже сонячний зайчик на піч... (І. Нехода);
Вагон стрибнув кілька разів по шпалах і спинився (Я. Качура);
Брови Степана Івановича гнівно стрибнули вгору (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)