строковий
СТРОКОВИ́Й, а́, е́.
1. іст. Найнятий на роботу на певний строк.
Пузир .. жорстоко визискує, морить голодом строкових наймитів (з навч. літ.);
// у знач. ім. строкові́, ви́х, мн. (одн. строкови́й, во́го, ч.; строкова́, во́ї, ж.). Чоловіки й жінки, яких найняли на роботу на певний строк.
Пани почали наймати на рік строкових за малу ціну в зимній час (І. Нечуй-Левицький);
З перших днів строкові попали на сінокіс (О. Гончар);
Остап пішов до худоби поратися (цієї зими за строкового служив в економії) (А. Головко);
Строковою була [дівчина] в куркуля по сусідству з Іваном (Ю. Збанацький);
// Визначений на певний відрізок часу.
На пунктах найму тільки гуртом .. можна було відстоювати строкові чи поденні ціни на робочі руки (із журн.).
2. рідко. Те саме, що терміно́вий.
– Ой рад би я, дівчинонько, Ще й дві [ночі] ночувати: В мене хура строковая, Треба й доставляти (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)