строфа
СТРОФА́, и́, ж.
1. Повторюване у вірші поєднання кількох віршових рядків, зв'язаних між собою певною системою рим та інтонацією.
Я не можу відмовити собі в насолоді процитувати вам кілька строф Міцкевича (Л. Первомайський);
Одним із засобів урізноманітнення ритмомелодичного звучання віршів у Рильського є нерівноскладова строфа (С. Крижанівський).
2. перев. мн. Те саме, що ві́рші (див. вірш 1).
Ось проходить передо мною молода поетеса.., чарівні музикальні строфи ллються з її уст, так і віє од них гірським повітрям, гірською волею (Леся Українка).
△ (1) Дворядко́ва строфа́, поет. – те саме, що двові́рш.
Як видатний майстер строфіки, він [М. Рильський] застосував в українській поезії всю гаму строфічних побудов і метрів, починаючи з дворядкової строфи (дистих), через терцину і терцет, катрен, секстину до октави, сонета, онєгінської строфи (з навч. літ.);
(2) П'ятирядко́ва строфа поет. – те саме, що п'ятиві́рш;
(3) Трирядко́ва строфа́ – те саме, що три́вірш.
Трирядкова строфа існує в сучасній українській поезії майже виключно у вигляді терцини (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)