стругати
СТРУГА́ТИ, стружу́, стру́жеш і струга́ю, струга́єш; наказ. сп. стружи́ і струга́й; недок.
1. що і без дод. Знімати стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним інструментом.
Ой йде милий дорогою та й паличку струже, Ой як же я, мій миленький, люблю тебе дуже (з народної пісні);
Він .. часом цілий день сидів коло парубків, дивився як один рубав дрова, другий стругав стругом (І. Нечуй-Левицький);
Він стругав фуганком дошку (Л. Юхвід);
* Образно. [Катерина:] Що ж Тиміш красень-хлопець, показний... [Морж:] Сучкуватий, стругати багато треба... (О. Корнійчук);
// Виготовляти що-небудь, обробляючи дерево, метал і т. ін. різальним інструментом.
Загада [князь] човни стругати. Нароблять човнів (Панас Мирний);
Дід Іван майстрував помацки – стругав ложку (Ю. Яновський);
Антон знайшов сокиру і біля порога примостився стругати дерев'яні кілочки (С. Чорнобривець).
2. що і без дод. Нарізати тонкими вузькими пластинками.
М'ясо замерзло, і він стругав його ножем, наче дерево (М. Трублаїні);
// Робити гострим кінець чого-небудь.
Ад'ютант стругав олівець, готуючись вести протокол (П. Панч);
// Знімаючи верхній шар з чого-небудь, робити його рівним, гладеньким.
– Мати струже [припічок] та знову маже (А. Головко);
// Зрізати, знімати що-небудь.
Невольники кинулись стругати дерен (І. Нечуй-Левицький);
До храмового свята готувалися в кожній хаті – жінки кінчали мастити около, діти підмітали стежки, стругали спориш у дворах (П. Панч);
// Розробляти вугільні пласти.
Струг стругав, вугілля з лави текло, як ріка (Ю. Яновський).
3. перен. Віяти з великою силою (про вітер, завірюху і т. ін.).
Завірюха в полі струже. Військо замерза (П. Грабовський);
Ще жодної краплини не впало на землю, бо поперед важкої низької хмари стругав неймовірної сили струмінь вітру, знявши до самої хмари жовту завісу пилюки (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)