стругати

Вистругувати, обстругувати; (дерево) див. ТЕСАТИ; (сир) нарізувати; (олівець) гострити; (дерен) зрізувати; (буряки) скребти, скромадити; (- дужий вітер) Ф. віяти; (танець) Ф. танцювати.

Значення в інших словниках

1. стругати — струга́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. стругати — див. різати  Словник синонімів Вусика
3. стругати — СТРУГА́ТИ, стружу́, стру́жеш і струга́ю, струга́єш; наказ. сп. стружи́ і струга́й; недок. 1. що і без дод. Знімати стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним інструментом.  Словник української мови у 20 томах
4. стругати — струга́ти : ◊ струга́ти вар'я́та удавати такого, який нічого не розуміє, не знає; удавати дурника (ст)|| = грати вар'ята ◊ струга́ти дерев'я́ні мечі вести безрезультатні розмови на політичні теми; політикувати (ст): Звільнили тих, що зуміли викрутитись.  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. стругати — Аю, -аєш, недок. Блювати. Тільки не стругати, тільки не стругати — повторюю про себе (А. Дністровий).  Словник сучасного українського сленгу
6. стругати — (-аю, -аєш) недок.,мол. Блювати. І я, хитаючись, повернувся до столика. — Стругав? Я кивнув. (В. Канюс, Сентиментальний блюз). ПСУМС, 67.  Словник жарґонної лексики української мови
7. стругати — стружу, стружеш і стругаю, стругаєш; наказ. сп. стружи і стругай; недок. 1》 перех. і без додатка. Знімати стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним інструментом. || Виготовляти що-небудь, обробляючи дерево, метал і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. стругати — СТРУГА́ТИ (знімати стружку з поверхні дерева рубанком), ВИСТРУ́ГУВАТИ, ОБСТРУ́ГУВАТИ, ГЕМБЛЮВА́ТИ (ГЕМБЕЛЮВА́ТИ) розм. — Док.: поструга́ти, ви́стругати, обструга́ти, ви́гемблювати. Тимко стояв біля верстата і рубанком завзято стругав дошку (О.  Словник синонімів української мови
9. стругати — Струга́ти, стружу́, стру́жеш, -же, -жуть і струга́ю, -га́єш, -га́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. стругати — СТРУГА́ТИ, стружу́, стру́жеш i струга́ю, струга́єш; наказ. сп. стружи́ і струга́й; недок. 1. перех. і без додатка. Знімати стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним інструментом.  Словник української мови в 11 томах
11. стругати — Стругати, -гаю, -єш и -жу, -жеш гл. 1) Строгать. Лагодили самопали, ратища стругали. Шевч. 2) Скресть. Стружать глину. Вас. 178. дорожки стругать. Чистить дорожки. Мил. 193. моркву стругати. см. морква. 3) О вѣтрѣ, мятели: сильно дуть. Вітер струже.  Словник української мови Грінченка