стрягнути
СТРЯ́ГНУТИ, ну, неш; мин. ч. стряг і стря́гнув, ла, ло; недок., діал.
В'язнути, грузнути.
Він іде й іде якоюсь безконечною стежкою, перескакує через якісь рівчаки, спотикається на якісь груди, стрягне в якихось мокравинах (І. Франко);
Ноги стрягли у снігових заметах (М. Коцюбинський);
На самий святий вечір по заході сонця йшов молодий жовнір .. через широкі пусті простори. Бродив, стрягнув у снігу, спотикався, падав по борознах, але не спочивав (С. Ковалів).
Словник української мови (СУМ-20)