струїти
СТРУЇ́ТИ, струю́, стру́їш і СТРОЇ́ТИ, строю́, стро́їш, док., кого, що, діал.
Отруїти.
[Платон:] Опам'ятайсь, Данило! Злоба твій розум помутила! Не можу я повірить, щоб Ялина одважилась мене струїти (І. Карпенко-Карий);
– Ой, що ж я, проклята, наробила, – я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Б. Грінченко);
Ой на Йвана зілля рвала, на Петра сушила, Я святої неділеньки парубка строїла (з народної пісні);
// перен. Зробити важким, нещасливим чиєсь або своє життя; занапастити.
Панщина, як гадюка, життя наше струїла (прислів'я).
Словник української мови (СУМ-20)