стріляний
СТРІ́ЛЯНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до стріля́ти 2.
Стріляна мисливцями дичина.
2. у знач. прикм. Який побував під вистрілами, в якого стріляли.
– Ти бачиш тепер, хто я? Печений, різаний і стріляний. Галько, обцілуй шрами (Григорій Тютюнник);
Пригадався .. образ стріляного й перестріляного арсенальця, який не вмирав, не падав, символізуючи безсмертя народу (із журн.);
// Який побував у боях, звик до бойової обстановки; обстріляний.
Дорош відчув, як щось давонуло за горло. Може, то одвалився з душі камінь війни і захльоснуло його людською радістю, що стріляний, пропахлий смертями воїн потер рукою щемлячі очі (Григорій Тютюнник).
3. у знач. прикм., перен., розм. Який багато бачив, всього зазнав у своєму житті; з великим життєвим досвідом, навчений життям; бувалий.
Зустрівши Максима на вулиці, Курай, на що вже стріляний, в першу мить перелякався (І. Цюпа).
4. у знач. прикм. Який використали для стрільби, яким уже стріляли.
Прибрано круг могили, а ступиш убік, одразу натикаєшся: на стріляні почорнілі гільзи, розчавлений циліндр протигаза (В. Кучер);
У юнака в руках олівець, на ньому замість наконечника стріляний патрон (В. Петльований).
Словник української мови (СУМ-20)