стужа
СТУ́ЖА, і, ж., розм.
Сильний холод, мороз.
В свитині .. дрожала [дрижала] Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров (Т. Шевченко);
Над Волгою сипала мжичка і стужа нестерпна була (М. Упеник);
В люту зимову стужу об'їхала [княгиня Ольга] на санях всю землю аж за Верхній Волок, доходила до в'ятської землі, устояла руську землю (С. Скляренко);
// Схожий на іній шар снігу, що утворюється на поверхні чого-небудь; наморозь.
Стужа кучерявими пасмами покривала коней, забивала ніздрі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)