стужа
СТУ́ЖА, і, ж., розм. Сильний холод, мороз.
В свитині.. дрожала [дрижала] Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров (Шевч., І, 1951, 361);
Над Волгою сипала мжичка і стужа нестерпна була (Уп., Вірші.., 1957, 48);
В люту зимову стужу об’їхала [княгиня Ольга] на санях всю землю аж за Верхній Волок, доходила до в’ятської землі, устояла руську землю (Скл., Святослав, 1959, 54);
// Схожий на іній шар снігу, що утворюється на поверхні чого-небудь; наморозь.
Стужа кучерявими пасмами покривала коней, забивала ніздрі (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 795).
Словник української мови (СУМ-11)