стужавілий

СТУЖА́ВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стужа́віти.

Навіть при невеликому степовому вітрі в сонячну погоду стужавіла за зиму земля випаровує багато вологи (Рад. Укр., 5.III 1946, 3);

Карпо гикнув, свиснув, стрельнув гарапником, і вороні, розкидаючи стужавіле болото, витягнулися в шаленому галопі (Стельмах, II, 1962, 365);

*Образно. Сам не свій повернувся до низовиків Гуляй-День. Дні минали, а не було розради для стужавілого серця (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 301).

Значення в інших словниках

1. стужавілий — стужа́вілий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. стужавілий — див. твердий  Словник синонімів Вусика
3. стужавілий — СТУЖА́ВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до стужа́віти. Навіть при невеликому степовому вітрі в сонячну погоду стужавіла за зиму земля випаровує багато вологи (з газ.); // у знач. прикм.  Словник української мови у 20 томах
4. стужавілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до стужавіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови