стужавіти
СТУЖА́ВІТИ, іє, док.
1. Стати твердим або твердішим (про розмоклу землю, глину і т. ін.); затвердіти.
За ніч земля трохи стужавіла, і крокувалося по безмежному нічному полю легко і бадьоро (Збан., Доля, 1961, 55);
Олекса стомлено хвиськає віником по чоботях. Але болото стужавіло, мовби поприкипало до них (Мушк., Серце.., 1962, 126).
2. перен. Стати серйозним, рішучим, непохитним.
Уляна підвелася різко, лице стужавіло: — Не буде тобі мого прощення.. Геть з мого двору..! (Тют., Вир, 1964, 457).
Словник української мови (СУМ-11)